Стою в городі біля батьківської хати,
Якраз посередині...
кухні збоку,
Все полуниці там садила мати,
Варення готувала нам щороку.
Так сонячно.
Душі приємний спокій.
Не помічаю, що там під ногами.
Стою у цвіті...
чи в траві високій...
Це місце не охоплене вітрами.
Іду на вулицю – на захід, між хатами.
Не маю перепон, хоч там тини.
Чи по землі?
Повітрі?
– між Світами.
Не відчуваю радості й вини.
На вулиці, неподалік від дому,
Проходить час...
а я, чомусь в чеканні.
Нема бадьорості, не почуваю втому,
Потроху замічаю – я, в омані.
Приходить розуміння – я померла?!
Мене уже немає на цім Світі?!
Ще не тривожать Того Світу жерла,
Й на Цьому, не купатимуся в літі.
Та стало страшно – не побачу рідних!
Ні сина, ні батьків, ні всю родину...
Я їх люблю і праведних, і грішних,
Так боляче мені у цю хвилину.
А ще болючіше тогО, що не побачу,
Не в змозі більше їм допомогти!!!
Хоч вболіваю, та чомусь не плачу
І не спішу сама кудись іти.
Враз, опиняюся в кімнаті сина мого,
Вона просторна, гарна та велика,
Сучасні меблі, стилю всі нового,
Усе просте, але не є безлика.
Проходжу...
а чи пролітаю далі,
Широкі сходинки наверх, їх не багато,
Я піднімаюся.
Спокійна, без печалі,
Іду поволі – не спішу завзято.
Це, ніби спальня, дерев’яні стіни,
Під ними ліжко, там дрімає син.
Мовчу.
Дивлюся час... може хвилини...
Так тихо.
У постелі він один.
До нього починаю говорити,
Він просинається, неначе чує мене.
Як можу я за щось його судити,
Жалію, бо життя таке шалене.
Встає, іде по хаті.
А я - поруч.
Мене не бачить. Очевидно – чує!
Стою на місці, він пішов праворуч,
В цю мить нас двох нічого не хвилює.
Я щось кажу, а він відповідає...
І радістю наповнилися груди,
Спілкується зі мною, ніби знає,
Що я є тут!
Мене ж – не видно всюди.
Я – мертва, але можу спілкуватись!
От щастя!
Зможу теж з ріднею!
Взяла щось в руки, не могла здержатись,
Посунула... мов, я не за Межею.
Ще більша радість в серці.
Хоч не сплю.
Не тільки можу з ними розмовляти,
Будучи мертвою, усім кого люблю,
Теж маю силу і допомогати!!!
Я зрозуміла – щастя не залежне,
Зв’язок родинний - смерті не підвласний.
І спілкування наше теж безмежне...
І Світ любий – і Цей... і Той...
Прекрасний!
Проснулася у мирі, тиші, щасті.
На серці стало легко і спокійно.
Куди поділись роздумів напасті.
Ітиму далі по життю вже – вільно.
