З коньяком фляжка все ще зі мною. Булькотить в рюкзаку за спиной. Час від часу беру її в руки, бо ж всередині має там буть мале сонечко – очі зелені. І тримаючи фляжку оту, уявляю, що сонечко робить. Зігріває промінням когось? Чи ховає у хмарах обличчя? Що чекати від тебе мала – несподівано викрутиш руку? На плече вкладеш голову мні? Так чи так – але все одно тепло посміхаюсь я своїм думкам. Без Надії таки сподіваюсь! П’ятий день йде! Геть думи сумні!
