з’явився в мій день як задача з важкою умовою
на дві половини життя поділив бісектрисою
тепер володіючи майже пташиною мовою
на талих алеях рядками свій біль виписую
і тягнуться спогади серіями мультяшними
старенький проектор у серце мені заховано
а ми поокремо і так невимовно тяжко нам
мій воїне світла
диво моє психоване
а онде весна розплітає березам кучері
на древнім узвозі ручай простягнувся линвою
і місто дзвенить вітрами як море текучими
і зносить донизу мене за долею плинною
а я так багато хотіла з твоєї малості
від себе зашторила правду важкими сукнами
та з першої ж миті
лежала печать ненормальності
на тому що звалося нашими ніби-стосунками
а я побувала на хвилі
на самому гребені
хитала мене нестяма штормами неситими
тепер тебе бачити – ось єдине що треба мені
оце одиноке про що у бога проситиму
і тішитись поглядом тим
гіркотою присмаченим
цілком розчинитися в жесті сливе непомітному
торкатися вуха
квіткою мати-й-мачухи
що сонцем розквітла в волоссі твоєму мідному
***
іду по полтві під брук похованій
руками навстіж розмахую
поміж кам’яницями поверховими
кіоски грають у мафію
я знаю як плачуть старі тролейбуси
як тоншає сніг забанений
вітрини лящать кольоровими лейблами
і дольчами і габбанами
ціна тижня – метал із тигля
їй пофігу цін ножиці
вікно двократне і скло стигне
й обличчя моє множиться
вивалюючись із лона відлиги
із чорного міста черева
у склянку душі намагаюсь відлити
два пальці міцного вечора
ріку перейти
до нірвани втрапити
з тигровими саванами
бурулька стікає рожевими краплями
рука з обідка ванної
