Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2566
Творів: 46621
Рецензій: 90928

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Поезії

Без назви

© Оксана Куценко, 18-04-2005
Зелена гусене, тебе не може бути,
Отруйнице квітневої години.
Твої жорстокі спроби розчахнути
В моїй душі обіймів капустину.
Твоїх слідів непройдені тунелі,
І я у них частинами зникаю,
Коли гарячий вітер із пустелі
Кульбабами городи засіває.
Скажи мені, чому я відлітаю
Частинами, без тіла і волосся
До пам’яті і місяця Китаю,
Де все збулося?
                                        Туди, де ти навчилась чаклувати,
Туди, де я набралася отрути.
Тебе не може бути, шовкопряде,
У світі нас обох не може бути.


* * *
Один короткий вечір назавжди.
Одна тривожна ніч у жовтих лапах.
Лиши мені своїх садів сліди
Осінніх і загублених на мапах.
До них ведуть шифровані ходи.
Я зникну в них, як пляма від води,
Розтану, ніби хризантеми запах
Від снігу помирає назавжди.


***
У рік високого сонця швидшає вітер.
Баранячі душі хмар пасуться Подолом.
Забуваєш про все –
На котру із літер
Починалось для тебе це божевільне коло?

                              І поки це веретено зупиниш дике
                              І поки простір мовчань увібгаєш в камінь
                              І поки день порожній і без’язикий,
                              Цей день, що мучить інакше, бо він без тебе.
Вирваний птахом,
Криком вирваний з неба,
Затулися від щастя моїми руками.

Потім буде життя –
Ти прокладеш арики,
Я засаджу пустелю твоїми слідами.



***

Хтось може мріяти про власне немовля,
Вдихаючи повільніше й вільніше.
Ця дівчинка – її ізвіддаля
Ти, може, навіть не помітиш –

Вона перебіжить свої поля,
Своїх палаців вигадану втому,
Ця дівчинка гаряча, мов земля,
Завжди крізь нас летітиме додому.

І що її чекатиме, й про що
Вона мене спитає опівночі?
Про дощ, який з’явився і пройшов,
Про дощ, який тобі заплакав очі.


***

Ти приїдеш, коли зацвітуть фіалки,
Квіти терпкого жалю, диму і дому.
Стягнуться до небес птахів катафалки,
Через негоду й дощ, через мою утому.

Ти приїдеш,
Сліз моїх половина,
Снів моїх половина,
Вітру мого валторна.

Я розтану для тебе,
Як сніг і піна,
Я зів’яну для тебе,
Як біле й чорне.

Ти приїдеш, будеш ліпити далі
Мармур моїх очей, голосу й шкіри.
Скульпторе від вогню, лиш мої печалі
Стануться поза полем твоєї віри.

Ті, що клітинами передчувають межі,
Рани зализують повінню і рікою.
Витончено-ледачим,
Ніжно-ведмежим
Світ бажає до сну – просто бути собою.


***
У запахи підлоги й пилюги
Вплітаються холодні орхідеї,
Біжи від них, тікаючи до неї,
Троянди, що загорнута в сніги.

Ти на вершині вірної гори,
Де пристрасті палаюча лавина
Холоне в пеклі, пестячи коліна,
Між білих квітів гри.


***

Здаюся, ніби листям покриваюся.
Яка весна – коли самі тумани?
Яка любов – коли вона заманює
І кидає у вистиглі ставки?
Яка війна – коли кістки тонкі,
Коли усі вітрила надриваються?

Це діти п’ють гаряче молоко,
А я вже пересичена гарячим.
Здаюся, бо лише в полоні плачуть,
І білим покриваюся знаменом,
І снігу, снігу прошу. Поряд мене
Усе давно поглинуте піском.

І час – це плач, це ріки навтьоки,
Це вівці, що посіяні на схилах,
Здаюся, бо посивіти схотіла,
Вже поза світом, поза днем твоїм,
Такий молочний перед мене дим,
Такі тендітні потиски руки.

***
Є вірші нормальних поетів – звернися до них,
Вони, що ковтають шаблі і вирощують квіти,
Тобі допоможуть вечерю якусь розігріти,
І ти, переповнена втечею, знайдеш барліг.

І може якусь ополонку в собі віднайдеш,
І мрію, яка не здійснилась, повернеш на міру,
Є люди, яких не забудеш – герої Шекспіра,
Є вірші, яких не загубиш і не оминеш.



***

Мабуть я скоро писатиму зовсім як ти
Люди розкриють роти,
Пальми розпушать хвости,
Найди знайдуться,
Вітрила повернуть в порти,
А почуття розіб’ються
Об чисті листи.

Мабуть, я скоро мовчатиму, ніби сивілла,
Внадиться яблука красти брунатна кобила.
І реготати з мовчанки
Й топтати піски,
Ті заповітні,
Що  ними іще не ходила
Я, бо бажала тоски.


***

Ще тиждень – і ввімкнуть опалення,
І місто майне до копалень,
А поки нас гріють кав’ярні,
Де людно і теплий коньяк.
Нам дико бракує лісу
Осіннього самоспалення,
Чи просто бракує жертви,
Бо в кожній душі маньяк.

Це – настрій середньовіччя.
Його впізнаєш у тому,
Що місто вбирається в чорні,
Фарбовані шкури тварин.
Розкришуються півкулі
Підземних аеродромів,
Видзьобуються дощами
Брудні окуляри вітрин.

Тому так смакується присмерк,
І це відчуття кочівлі,
Якого не стане завтра
Об іншій пташиній порі,
Мандрують із нами за місто
Музеї і просто будівлі,
Автобуси й каруселі
Вагони і ліхтарі.

***
Червоні листочки груші
Після палкого літа
Нагадують про минущість
Про замкненість
Про закритість
І про перекоханість світу

Навіщо ти їх збираєш
В букети і поодинці
Навіщо лякає зграї
Мітлою двірник
В дорозі
Такі полохливі птиці.

І кожен в своїй мандрівці,
І жоден у теплій хаті.
Червоні листочки груші,
Ляжте на груди коханим,
У затишку залишіться.



***
Цей чоловік мовчатиме без тебе,
Як світ засипле яблуками осінь.
Його очей несамовите небо
Тебе засліпить зорями в дорозі.

Шляхи, неначе зморені обличчя,
Шляхи, неначе лінії долоней,
Неначе зміїї у садах освідчень.

Твоя жага й самотність чоловіча
Прим’яті табуном пернатих коней.


***

Не виходь із дому по обіді,
Не буди в мені звірячий жаль.
Я – лише беззахисний кинжал,
Що розплутує рибальські сіті.

Дотик – і просочиться душа,
Дотик – і залишиться іржа
На металі збудженим суцвіттям.
Забувай про те, що я чужа.
Зоставайся і не від’їжджай
До свого тривожного століття.



***

Упізнаю людей свого дитинства
На вулицях, де місто і дорога
Єднаються рікою.
І намистом,
Намистом розсипається тривога

В будинки, сни, у викохані діти,
У квіти, що ростуть на підвіконні.
Упізнаю людей, котрим засвітить,
Моє вікно у спальному районі.

І нічиє, і вимкнене, і темне
Вікно мого утраченого неба.
Упізнаю людей, котрим доземне
Навіщось треба.


***

Щоб всі пішли,
Щоб ми були удвох
На мармурі, як лев і королева,
Як воїн і богиня,
Як сталева
Зимова ніжність і блискучий шовк.

Оазою трояндових чуттів
Нам стане заметіль.
Трагічних марень,
Зимових лав,
Застуджених книгарень
З нас жоден не бажав і не хотів.
Так сталося у плетиві слідів…



***

Як плакала в мені твоя луна,
Як у мені твоя любов стогнала,
Я вкотре відмовлялась від вина
Щоб не згубити жодного сигналу.
Твоїх обіймів сонні голоси,
Твоїх причалів голоси останні.
Цілунки – хитрі лиси.
Тільки пси – правдиво-вірні символи прощання.



***

Коротка розлука ще тяжча за інші розлуки.
Крізь мене проступлять дві плями від Харкова крові.
Папери під скальпелем, ніжно поколоті руки,
Римуються тільки з “любові, любові, любові”.

Два пси, два хрипкі голоси, дві роззявлені пащі,
Дві білі ворони, якими нам хочеться бути.
Далеко від зграї і зради, коли не вбивав ще,
Ховаючи зашморг і перевдягаючи пута.

Коротка розлука – це надто трагічна сполука.
Природа тривожить їй залишки хворої крові.
Як тяжко вмирає душа, заплітаючи звуки,
Римуючи відстань зі словом старої любові.


***

Стаціонар життя бинтує туго руки,
Розбится об скло, тікати навпрошки.
Ковтаючи вві сні спасительні пігулки,
Хапаючи натще отруйні порошки.

Тавруєш на руці концентраційний номер.
І обере тебе коханий чоловік
За стрілкою часу, за наративом коней,
За серцем, що його уже на цілий вік.



***

Сьогодні – ні, і завтра також – ні.
Сьогодні будуть пані у вбранні,
А завтра будуть лицарі голодні.
Що може рятувати від повторень?
Прихід весни?





***

Закохана жінка – надто земне створіння
Вхопиться за коріння.
Стоятиме на колінах.
Спрагла до кутиків уст,
Йтиме до піднебіння,
Навіть якщо цей шлях –
Через усю країну.

Я тебе не кохала.
Я тоді помирала.
Просто зникала зі світу,
Спадала з виду.
Може, я зовсім не жінка,
Може живу в дзеркалах,
Міллю між светрів твоїх.
Я лише сновида.

Бачитимеш з вікна,
Як допалюю вечір.
Всі багаття – мої і з моєї волі.
Може, я зовсім не жінка,
Може я просто втеча
Вітер і вічна втеча
Із тіла й болю.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.66527485847473 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …