Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2615
Творів: 47692
Рецензій: 92551

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Містика

Сон про ЛІС

© Катруся Степанка, 17-03-2010
Іду по лісі золотім,
Мов, у небеснім раї!
Нічого дивного у тім,
Що я так відчуваю.
Бо благодаттю навкруги
Наповнюються груди!
Не знає ця земля туги,
Тут тільки радість всюди!
Золотом світиться усе!
Гілля, дерева, квіти…
Цей світ таку красу несе,
Щоб з нами порадіти!

Любуюсь лісом золотим,
Доторкуюсь руками.
О, Боже, стовбур є живим!
Живим він був віками.
А диво-дивне дерево!
Стоїть посередині.
Воно неначе черево,
Як оберіг дитині.
Два стовбура – два дерева
Росходяться з одного,
У лоні хмарка, мов жива,
Колиска дивна в нього.
Два обереги як рука,
В долоні Світ Любові,
Душа по світі не блука,
Тут спокій в думці й слові.

Як добре! Але далі йду.
Поруч іде хлопчина.
Років дванадцять по виду,
То сестрина дитина.

Із лісу вийшли на межу,
Відкрився луг широкий...
Як я в житті кого сужу  
Отвіт є – одинокий!
Стоять рядами люди всі,
Тісніше, напівбоком,
Їх так багато в полосі,
Що не об’яти оком.


Сіро кругом… сірі вони…
На всіх сорочки сірі…
В смиренності, понурив зір,
У спокої… і мирі…
Лицем стоять до заходу,
Чогось чекають смирно,
Не бачу звідти виходу…
І так, напевно, вірно.

Між лісом золото-живим
І сіро-мертвим лугом,
Кордон невидимий ділим,
Не виораний плугом.
Стоїть хатина не нова
І не стара віками,
Тут не потрібні всі слова –
Відповідай ділами!

В середину дитя веду,
Тримаю його руку,
Що за дверима я найду,
Без просу і без стуку.

Стоїть лише один там стіл,
За ним сидить людина,
Немає в неї більше діл,
Від них вона вже вільна.
В куточку, сіра і худа,
Така, як люди в лузі,
Це жінка, іще молода,
Чи в страсі… а чи в тузі…
Вона голодна та бліда,
А поруч таз з водою,
Немов помиї, та їда
І ловить рис рукою.
Та й рису крихітка одна,
На таз – не більше жменьки,
Все більше прилипа до дна
Ніж ловиться бідненькій.
Вона забилася в куток
На сірій половині,
Так хочеться, хоч би шматок,
Дать хліба цій людині.

Тут появляються млинці, –
Духмяні… пишний кожний,
На цьому і на тім кінці...
Пройшов мій стан тривожний.

Дві половини в хаті цій,
Перша яскрава… тепла…
А друга сіра… й темна… в ній,
Вона давно померкла.
Діагонально два Світи
Проходять по столу,
Видно і плату я і ти
Приносим не малу!
На сірій стороні млинці
Теж пишні й запашні.
Є гарна їжа жінці цій,
Приємно так мені.

Завив протяжно сестрин син
І кинувся до столу,
Не бачив, мов, ніколи він
Млинців. Упав додолу.
Кігтями дряпає підлогу…
Взялися де? Не знаю…
Кликати нікого в підмогу,
Що сили є тримаю.
Бо з’їсть усе, що на столі,
Що на двох половинах,
А в жінки – голод на чолі,
Сидіти вже не в силах.

Добрався, їсть. Ні – він жере!
Тримаю, сил немає,
Та з мого боку все бере,
А з того не займає.
Він трохи з’їв, пропав кудись
Як добре, що тримала,
Млинці не для того пеклись,
Щоб ця душа пропала.
Гора млинців в сірій тіні
Залишилася ціла,
А ці, що в моїй стороні
Лиш трохи поріділа.

Припрошую, рятунок є,
Хай набереться сили,
Голодному життя яке,
Йому і світ не милий.
Та знов забилася в куток,
Від страху тіло мліє.
Помиї – то є, їй урок!
Її життя – мірило!

Та я щаслива – повний стіл,
Там життєдайна сила,
Може кого з нестачі сил
Та їжа воскресила.

Пішла із дому того далі,
Поріг остався позад,
Лишились в ньому всі печалі,
Пропав незримий спогад.

Не в золотім, не в сірім сні,
Не в лісі і не в лузі,
А я у рідній стороні…
Де рідне все… і друзі…
Іду по батьківській землі,
Чудово як усюди!
І луг тепер не в сірій млі,
Кудись поділись люди.
Так гарно! Зелено навкруг…
Залиті сонцем луки…
У літа є багато слуг
Забрати нас у скуки.

Іду додому… до батьків
Через базар на лузі,
Припрошувальних скільки слів...
Товарів... нам в услузі.
Припрошують купить нове...
– Тільки тепер у моді!
О, скільки літ земля живе,
Скільки є все в природі!
Усе таке старе, як світ!
Дивуюсь мимоволі,
Невже із давнини привіт,
Новий… у нашій долі?
Не розуміють люди, ні:
– Це все є споковіку!
Так просто все. Цій старині
Не має зовсім ліку!

Не розуміють. Далі йду…
Скоріше б вже додому,
Що там чекає… що знайду?
Не відомо нікому.

Три дні іще по цьому сні
Була у стані раю,
Не знаю, скоро, а чи ні,
В цім лісі побуваю?!
                                              
2007 р.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.59061908721924 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …