Чекай мене в часі, чекай уві сні,
Я прийду. І разом зі мною мій смуток
Вкриватиме простір, сховає мій гнів,
І викличе вітер, чий перший порив
Зірве з твого тіла пристойність та одяг,
Зігріє наш холод, і вродиться потяг,
Як пристрасть з безжурного, світлого часу,
Що привидом щастя постане одразу.
Закоханість. Щастя. Прив’язаність. Віра
У світле майбутнє й омріяні крила.
Бажання здійсненності кожної мрії,
Що темряву все ж неодмінно розвіє.
Священна мелодія з щирим коханням,
Інтимна, тихенька, сердець поєднання.
І руки, і тіло, і губи вже знають,
Потрібний сценарій із пристрастю грають…
Довіра та відданість, створення казки,
Велика ймовірність останньої ласки.
Змагання за час і за щастя одвічне…
Емоції вкрали кохання величне?
Єдине і справжнє. Велике та світле.
Кохання, що ще не затьмарене світом.
Той стан, від якого не виростуть крила,
Кохання, як човен на повних вітрилах,
Що вітром наповнені, створеним нами.
Єдине і ще не зіпсоване снами.
Ми просто забули, що значить кохання,
Не світлі емоції. Не тіл поєднання.
Не пісня у серці, не звуки від скрипки,
Не вир почуттів і не пристрасні крики.
Гармонія в тілі, своєму й чужому,
Відвертість і справжня довіра у всьому.
Кохання давно вже у часі блукає,
У просторі нас із тобою шукає,
Шукає, і знайде воно дві людини,
І лічені ще залишились хвилини…
