...Бо подекуди сніг
ще на землі,
на асфальті,
на клумбах..
Бо подекуди те,
що вже впало
й лежить,
втрачає дещо
(здебільшого)
зі своєї
божественної
сутності -
як і трояндa -
королівнa всіх легенд
і Пісні Пісень
за ті всі повнокровні сторіччя -
встиглa спрофануватись..
(транcформуватись
у щось таке
неживе-пакетно-целлюлоїдне)
і впасти..
і впасти.. -
щоб знову піднятися?
Ні, мабуть, вже остаточно
її місце зайнялa фіалкa -
така еволюція -
simply and ready..
(red.. red.. dark-red heat -
it is too heavy...) -
а штучність, може,
росте не iз клумб,
але зi серця -
а тому і троянда -
як дика принцеса -
у вигнанні...
як невдячне дитя -
у проклятті..
