Ми залетіли за буйки
і впали.
Кривавий Зіпа на нозі
поставив мітку.
Серветка в коньяку -
нога пече.
А на губах - солоний присмак
крові.
Тоді взяв ніж - і на руці
зробив зарубку.
Відмітив перший день - усього буде
десять.
День перший розпочався досить
мило:
Ві сні гуляв із однієй незайманою
хвойдой.
Еклектика в усьом - так має
бути.
А потім - також уві сні - за неї
бився
Роз'юшив в кров кілька облич
і сам отримав.
Сережку загубив - не уві сні,
насправді!
А ще у дзеркалі засос на шії
вгледів.
Тривав день перший. Усього
їх буде десять.
День другий
Бувай здоров?
Я не хворію.
Та навіть більше не палю.
І маю лиш одну Надію,
І віру, і любов одну.
Страждань нема, печалі, злоби.
Немає гордощів й образ.
Є фляжка коньяку, що ми з тобою
Не випили увесь цей час.
День другий я зустрів з туманом…
Ти знаєш – щось у тому є.
Хапаєш стіну цю руками –
І лиш повітря дістаєш.
А потім вітер, той що друг мій,
Прибрав навколо білизну
І я побачив в небі зірку –
Незайманку зі свого сну.
Тривав день другий. Настрій гарний.
Субота, сонце, вихідний.
Я йшов по місту не самотній,
Хоча і рухався один.
Тривав день другий. Відтепер
Їх залишилось вісім.
07.10.2006
День третій
Вітер північний лиже обличчя
Я посміхаюсь йому.
Можна зробити так, щоб забути
Хвойду зі свого сну.
Але цей захід – то не мій вихід
Бо маю йти до кінця.
До кінця світу, з осені в літо.
В трупа забрав гаманця.
Холодні ноги в пилюці дороги,
Серце в грудях колота.
Цнота у мозку? Ну, мала, спробуй!
Скальпель міцніше тримай!
Ти промахнулась… Чи помилилась?
Замість поріза – засос.
Якщо вже тягне, може насправді
То не є гра, а – всерйоз?
Вітер північний з тобов буде ніжний
Його про це попросив.
День тривав третій, з вітром летів я,
Сім залишалося днів.
08.10.2006
День четвертий
Як згадаю я запах волосся,
Пригадаю тепло твоїх рук,
То одразу всміхається осінь,
Посміхається вітер, мій друг.
Стукіт серця – коса знайшла камінь.
Кажуть – час зачищає усе.
Та шкода лити воду на плам’я,
Закривати на фотці лице.
Я вслухаюсь - про що шепчуть листя
Коли падають з неба на нас
Вони кажуть: падіння - то щастя!
Щастя, бо летимо ми в Цей Час!
День четвертий неспішним був, тихим.
Залишилось усього шість днів.
Нехай нас оминатиме лихо.
Я із дощиком йшов і радів.
09.10.2006
День п’ятий
З коньяком фляжка все ще зі мною. Булькотить в рюкзаку за спиной. Час від часу беру її в руки, бо ж всередині має там буть мале сонечко – очі зелені. І тримаючи фляжку оту, уявляю, що сонечко робить. Зігріває промінням когось? Чи ховає у хмарах обличчя? Що чекати від тебе мала – несподівано викрутиш руку? На плече вкладеш голову мні? Так чи так – але все одно тепло посміхаюсь я своїм думкам. Без Надії таки сподіваюсь! П’ятий день йде! Геть думи сумні!
10.10.2006
День шостий
Ти голосуєш за червоних,
А я – за визнання УПА.
Об’єднує нас поцілунок
В музеї Нестора Махна.
Стрибаєш ти із парашутом.
Я ходжу взимку голяка.
Об’єднує двох крейзанутих
Хіба що фляжка коньяка.
Я – Автор. І пишу для тебе.
Редактор – ріжеш ти мене.
Об’єднує нас із тобою –
Ми Персонажами не є.
Ти вип’єш – пишеш смс-ки.
Я вип’ю – також їх пишу.
Як видно з цього – нас єднає
Та сама фляжка коньяку!
Лягаєш спати із Алісой.
А я Мариську обійми.
Єднає те, що нам насниться:
Я – в твоїм, Ти – в моєму сну.
Тривав день шостий. Я – веселий!
Надія є – й ти не сумна.
Єднає те, що нам з тобою
Чекати ще чотири дня.
11.10.2006
День сьомий
Осінь прийшла. Ми із нею гуляєм.
Жовті алеї вклоняються нам.
Йду і розкидую листя ногами
Міцно затиснув рукою каштан.
В тому каштані – і очі зелені,
Й рухи губами, і доторки рук,
Вітер, туман, як і ти незбагненний,
Сніг також в нім, і сердець перестук.
Гладжу каштан, як чиєсь підборіддя…
Ти відчуваєш? Надіюсь, що так.
Аделаїдо! Агов! Посміхнися!
Сім днів пройшло. А ще трійко – пустяк.
12.10.2006
День восьмий
Зеленооке сонце
Зігріває і горить.
І знаю, що не сон це
Бачу я в цю мить.
Розповідаю казки
І віршики пишу
Кидаю смс-ки
Латинкой: «I love you»
А п’ятниця тринадцять
То просто восьмий день.
Залишилося ще два
Й зустріну я тебе.
13.10.2006
День дев’ятий
Утєкай…
Ну, куди ти від мене втечеш?
Ангела де такого знайдеш?
Я – не Крихітка, Цахес – не я.
Та сподобалась пісня мні ця.
Бо ж і справді – куди ти втечеш?
Янголятко, як я - де знайдеш?
Утєкай…
Якщо хочеш, зіграєм у гру:
Ти ховайся – я тебе знайду.
Серед ночі прийду уві сні,
А як день – то примарюсь тобі.
На край світу втечеш – там я вже.
Повернешся – зустріну тебе.
Утєкай…
Я, звичайно, жартую, мала.
Але в жарті є правда одна –
Скучив я за тобов і тому
Завтра ніжно тебе обійму.
(Можу я хоч помріяти, га?
Дуже прошу, мала, не тікай)
14.10.2006
День десятий
Ну, і нарешті – день десятий.
Ще й свято маєш в цей же день.
То ж хочу ніжно обійняти,
І поздоровити тебе!
Звичайно можна віртуально
На твою фотку завтикать,
Але занадто це банально…
Ховайся! Я пішов шукать!
Дівчино! А гроб на колесах
Вже віднайшов місто Франківськ!
Тепер шукає він район твій –
Ховайся, дівчино, й молись!
Дівчино! Той гроб на колесах
Вже твою вулицю узрів!
Невже не встигла ти сховатись?
Ну, все… Він в двері подзвонив…
Вітаю я, Аделаїдо,
Із Днем Народження твоїм!
Нехай в душі панує літо!
І посміхаються усі!
П.С.
Шукав тебе, гуляв Франківськом:
«НАДІЯ» - назву мав готель,
«НАДІЯ ЛЮКС» - якась крамниця,
«НАДІЯ» - вивіска кафе.
15.10.2006
Післямова
«Десятий день» вішаю тільки сьогодні, бо часу висіти в Інтернеті в Івано-Франківську не було.
Концепт «Десять днів» завершено. Успішність концепту – відсотків 90 від запланованого.
Всім дякую за увагу :)
