| © Катруся Степанка, 07-03-2010
|
В одній обителі монах,
Мав велику пошану – цнотливий,
Але всьому, що снилося в снах,
На лихо, у вірі був сильній.
Цьому Дух-Спокусник радіє завжди,
Як знайде слабку із сторін,
Тоді вже від нього пощади не жди,
Міццю пекла озброєний він.
Після молитв, коли інок засне,
Йому показує сни,
Кожну ніч, ні однісіньку він не мине,
Всі безневинні вони.
Щоб спокусити ще більше його,
З якої з сторін не тлумач,
Щоденні правдиві події того,
Усе збувалось увіч.
Заблудлий старець вірити став
Усьому, що було у сні,
Тому-то спокусник і сон показав,
Що посерцю є Сатані.
Він показав, що Апостоли всі,
Мученики й Преподібні,
Всі Християни в страхітливій тьмі,
Змучені відчаєм, бідні.
В другій – у світлій тепер стороні,
Патріархи і давні Пророки,
Народ Еврейський, щасливі вони,
Там, лише, правильні кроки.
Сам Бог Отець радіє за них,
Вказує Перстом Своїм,
На це безмежнеє місце Святих,
– Се є чада мої!
З жаху проснувся бідний монах,
Роздумувати не збирався,
І відігнавши з пробудженням страх,
У Палестину зібрався.
Знайшов іудейські поселення там,
У них він прийняв обрізання,
Убивцям Христовим заступником став,
На це віддав щирі старання.
Наскільки вже Бог Довготерпцем був,
Настільки і Правосудний,
Настав, щоб гріхи всі свої відчув,
Через три роки – День судний.
Наслав на нього хворобу люту,
Що згнили, навіть, і кості,
Відступник пізнав тоді страшну муку,
Й випустив дух свій від злості.
Хто сліпо вірить усім снам,
Той теж грішить не менше,
Як карти, що ворожать нам,
Гріх гірший, а не легший.
Надіятися треба всім,
На Промисел Небесний,
А не ввіряти життя їм –
Злим Духам безтілесним.
Бо часто всяке діяння,
Уявлення оманне!
Іде тоді – злом сіяння...
І небуття... безславне...
2009 р.
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
