Поема про собаче і людське.
Про дух сум’яття
і шматок огузка…
життя проходить, залишивши щем,
а я подвір’я втоптую,
мов гуска…
І сонце опіка,
І Рим не там,
Бо карти – то брехливе папіряччя.
Рим – там де Рем
Долає вітряка
І виє вовком на життя собаче.
Заглавних літер залишилось дві –
Омега й Альфа…
…Бета-каротину наїлось місто. –
Осінь в голові.
Пишу поему. І плекаю сина.
Життя – далеко.
Що воно – життя?
Чи дух сум’яття?
Чи шматок огузка?
А я печу печеню з тої гуски,
Що врятувала Рим.
Напрочуд легко
Проходити не в двері, а повз них.
І знати, що завжди
Тобі пробачить
Твій син поему
Про людське й собаче.
