Ти втретє цього літа зацвітеш
Такою квіткою тендітною, п’янкою.
Кімната втратить риси супокою,
Бо речі увійдуть у твій кортеж…
(К. Москалець/ Плач Єремії, “Ти втретє цього літа зацвітеш”)
Прийде до нього свято в тиші дня,
Без квітів, без вітань, без чарів дива.
Прийдеш лиш ти, така проста й вродлива.
Його маленьке і тендітне пташеня.
Ти світ його знов випереш від меж.
Зустрінеш на порозі його в зливу.
Ти – перша, ради кого він воскрес.
Ти втретє цього літа зацвітеш.
Він хоче чути у собі твій сміх.
Він хоче бачити тебе у серця книзі.
Тебе нестиме, і політ не знизить.
У снах його, де б він не ліг,
Торкаєшся жагучою рукою.
Ти – промінь сонця на його холодній кризі.
А він впивається, мов джміль, тобою,
Такою квіткою тендітною, п’янкою.
Він – у путі, перед очима – ти.
Він молиться – твоє ім’я зітхає.
Коли він сам, коли не спить, ридає,
Ти ніжно зводиш в його ніч мости.
Долаєш миті теплою ходою.
Прийдеш – його домівка розквітає.
Лиш ступиш за його поріг ногою –
Кімната втратить риси супокою.
На склі вікна відбилась мить прощання.
На серці – сум, а в голові – біда.
Хвилини ллє життя – гірка вода.
Хоч втратив все, та лиш любов – надбання.
Любов не стліє в полум’ї пожеж.
Зібрав весь цвіт, і все тобі віддав.
Бо все, що він, – то тільки ти візьмеш,
Бо речі увійдуть у твій кортеж…
