"дощ"
дощ плаче про світло
що розсипається на мільярди тіней
зустрівши твою вічну втому
він не сміє кохати звичайних людей
хоча звісно ж причина не в тому
і скільки ще смутку він зможе знести
ніхто не задасться питанням
а дощ злим потоком завадить звісти
моїм недоречним бажанням
"вогонь"
Вогонь заворожував зверхністю
Ковтав мої погрози, вдавав безсилу
Зникав на перекур у попелищах пилу
Вбивав раціональною тверезістю
Звабливе тепло обіймало мій смуток
І кралась невпевненість чи варто жити
А може краплинку отрути вжити
і кинути в щастя останній жмуток
"вітер"
Не треба, рідний гратися з вітром
Він не змінний, а ти просто мен
Кому ти доводиш силу імен
Він же не чує як тобі прикро
Вітер ламає дахи і дерева
Та чомусь пестить моє волосся
Ти що ревнуєш? – ні, то здалося
Між нами назавжди стіна сталева
