В тому світі, де все, що пізнаєш, – живе навпаки,
хто врятує її від розкислого місива снів,
од тієї весни, що стріляє в бомжів цигарки?
Хто її прокляне, хоч би як промовчати хотів?
У Висоцького, знаєш –
про ті випадкові зв’язки…
За розмиті кордони сюжету, за втрачену суть
за маленькі криваві тільця абортованих «ні»…
Хто відпустить гріхи?
… і кого на плечах понесуть
хоронити-ховати в закритій дубовій труні?
у найдальший кінець невеселих земель Запокуть
Звідти вже не вернутись, закрита дорога назад…
Ані часу, ні простору, – просто Ніколи Ніде
Чуєш грюкіт?
то зводять хрести і вирубують Сад…
Хто не знатиме броду і двічі у річку ввійде?
у в’язку круговерть чорно-білих китайських монад…
В тому світі ніщо не зрівняється з вартістю сліз…
Стільки пекла довкола…
Геєні рости і рости
Стільки болю в очах, що допіру зійти на карниз
Хто її відшукає в безодні страшній пустоти?
там, де сходи на небо чомусь запровадили вниз…
