Ідеш…ногою загрібаєш
Опале листя і не знаєш:
Що прийде завтра і коли
Черкне сірник – й горять мости…
Ти віддавала все й без міри,
Був, наче розстіл, - в серці діри.
Хотіла захисту й тепла –
Інвестувала всю себе до тла.
Бувало, наче, кайфувала,
Таке у грудях(де душа) не відчувала.
Ввірвався вітер і розвіяв
Все, що ти і він намріяв.
Ходила в церкву і молилась…
“Тільки б я не оступилась!
Дай,Боже, сили і терпіння,
Щоб осягнути розуміння!..”
“За здравіє” ти ставила свічки,
Щоб живі були матері й дочки,
А як за нього піднесла- ручицю дико обпекла.
Вогонь шкіру зцілував,
Воском біль твій тамував.
Ти відсахнулась, обернулась-
Ніхто не бачив- що за дурість???
Злякалась, вклякла і забилась,
Навколішки упала – знов молилась.
Вийшла з Дому і пішла.
Шукала спокій- не знайшла.
Ти віддавала все й без міри,
Був, наче розстіл, - в серці діри.
