Зона кризи прийшла у село і у місто,
Цей задимлений простір знайомий до болю.
Я відкрию фіранку, запрошу присісти,
Ти відкриєш блокбастер - загублену Трою.
І полинуть думки́ у печальні сонети,
Переплетення душ не уміститься в серці.
Ти у простір прийдеш, наче Гамлет, поете,
З позабутих імен хтось до тебе вернеться.
І душі листопад, необізнано босий,
Порятує тебе аж до краю, до решти.
Хтось чекає весни, хтось заплутався просто...
Місто скинуло тінь, місто скинуло мешти.
Мов Адамові стріли ввірвалися квіти,
Розчинивши сніги і розітнуту кригу,
Ти відчуєш кохання, захочеш любити,
І читатимеш наніч з пророцтвами книгу.
Третє слово із перших залишиш у спадок,
І у чистий четвер вже не будеш останнім,
Біле листя душі́ не зійде́ листопадом
І у серці твоєму розквітне кохання...
