© Катруся Степанка, 26-02-2010
|
Я бачила, є місто мертвих.
Куди не глянеш, все хрести... хрести...
Нема останніх і немає перших.
Безкрає море горя і біди.
Одні хрести обвіяні вітрами,
Але не давні. Крепкі. Не трухляві.
Ще дерево не зморене роками.
Тут свіжа пам’ять у людській уяві.
А поруч, де не глянь... хрести новенькі.
Ще, навіть, живі квіти не зів’яли.
Усі тісніше – молоді й старенькі.
Тут стільки люду в домовини вклали.
Безкрайній океан вінків … і квітів…
Таких яскравих, а навкруг – зима.
Квітуче поле є на цьому світі,
Та воно мертвих. Мертве. Й тишина.
І страшно так, бо то мала частинка.
Це крихітка – у крихітному часі.
Як непомірно довга є хвилинка.
В ній море сліз – лиш капля в цілій масі.
2007 р.
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|