"Я би Вам заплатила, лиш тільки б Ви встали й пішли
Не палили на кухні у мене пахучу цигарку
Я би Вас не любила,але ж скільки дали мені Ви
Скільки випили крові,як пан не цінує злидарку
В моїх снах відродився Ваш голос і радісний сміх
Заблукалий,терпкий у волоссі Вашому присмак
Я б знайшла індульгенцію щоби покрити свій гріх
Я б змовила собі розкішну і пишную тризну
Я б пішла кудись геть,якби Ви наказали мені
Я би зникла назавше аби Вам життя не псувати
Я б шукала пусте відображення в ранішнім сні
І ніколи б я Вам не бажала жорсткої розплати"
Так закінчила мову свою неприкаяна суть
Може віки тому,а можливо не так вже давно
І не знає ніхто як її поміж нами зовуть
Бо ця здогадка давня неначе французьке вино.
