| © Катруся Степанка, 25-02-2010
|
Уверх лечу я по трубі,
навкруги повна темінь,
не в радості і не в журбі,
в кінці жде Світла промінь.
Таке яскраве Світло те,
м’ягке, не ріже очі,
воно приємне і Святе,
мов сонце серед ночі.
До нього лину, трохи ще,
так легко вверх летіти,
але, о Боже, що то є
і що мені робити?
Направо йде труба нова,
вузький і довгий шлях...
Думки не треба, ні слова,
відсутні біль і страх
і в цім кінці, далеко, там,
це Світло світить теж,
воно підвласне всім світам,
красі немає меж.
На роздоріжжі трьох доріг
я зупинилась скраю,
кожна із них – то мій поріг,
за ним я бути маю.
Шлях вверх широкий і прямий,
і поруч вже до Світла,
він є найлегший і близький,
душа роками кріпла.
Дорога вправо – суть духовна,
жадане Світло далі,
вона – життя, криниця повна,
ось це твої медалі.
А ще і третій вибір є –
вернутися назад.
Дивлюся вниз, там – чорно все,
пітьма, смертельний яд.
Я ж там була, у темноті,
як, жити там могла?
Невже ми, як кроти в житті,
без світла і тепла?
О, не вернуся знов туди
і вверх не полечу,
візьму на плечі всі труди,
за темінь заплачу.
Я полетіла у рукав,
на довшу путь-дорогу,
той, чорний світ, увесь пропав,
я в новий ставлю ногу.
Проснулась.
Сонце у вікні,
пахучі квіти всюди,
а навкруги птахів пісні,
привітні, гарні люди...
Яка різниця – два Світи,
тіло в земному раї,
а не виходить з темноти
душа в сади розмаї.
Душі сторінка друга є,
у неї інший вимір,
і кожному пройти своє,
дає нам повний вибір.
2007 р.
|
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|
