Серпантином шалених доріг
Закрутило життя ці дві долі.
Спотикались об спільний поріг
І розходились в пошуках волі.
Усміхались у вічі зимі,
Часто грали у «піжмурки» з літом.
Покладались на себе самі,
Не ділились думками зі світом.
Відкривали закриті серця
І раділи із ними, як діти.
Та ні разу не йшли до вінця,
Сподіваючись долю зустріти.
Спілкувались очима, без слів
І боялись звикати до цього.
Безнадійність відрізаних днів
Діставала завжди до живого.
Відпускали у вирій життя,
В перехрестях блукали за руку.
І робили нові відкриття,
Та не чули серцевого стуку.
Піднімались у снах до небес,
Знявши маску, безмежно кохали.
Повернувшись, не знали адрес,
А до ранку усе забували…
