Так не звично, здається не ти у цій рясі
Звір, і сендзя повій, і коханий на ніч
Погляд білого пасма, що пожовкне із часом,
І покине тебе облітаючи ниц
Ти простягуєш руку що немає спасіння
Для цілунку, чи ляпаса, чи для хреста
Абсолютна нікчемність мов затхла будівля
Свою цеглу кладе під штатив алтаря
Буде ніч, полягаєм на вільному пляці
Безкімнаття квартир, брудний одяг і шиз
Кедь не можеш зостатись – чи варто тікати
Ти стоїш на горі і чекаєш хто б зніс.
