| © Іван G., 22-02-2010
|
Одного разу, я увечері сидів один,
Щось було сумно, я вино пив без причин,
Ту т озирнувся – біля мене сидить Кант,
В перуці й фраку – дивіться який франт!
«O, Guten Tag, mein Herr!», - йому сказав,
«Як ваші справи?», - чемно запитав,
«O, danke schon!», - він голову схилив,
«Забіг на вогник!», - я вина йому налив
Тож сидимо ми, як заведено в народі,
Культурно п’ємо, чи щось в тому роді,
Спочатку говорили про футбол,
Про те, як Мессі забив останній гол
І ось коли допили другу пляшку,
Сльозу пролили за нещасну пташку,
Тоді кажу йому: «Будь ласка поясни!,
Чому щоночі бачу я ті самі сни?»
«Чому я в них гуляю з нею далі,
Дивлюся в очі, у яких нема печалі,
Її волосся довго торкаюся губами,
Для нас у сні відчинені всі брами…»
Він щось почав про Абсолют казати,
Антиномінії до цього приплітати,
Я третю фляжку був відкоркував,
Свою позицію йому обґрунтував,
Я щось йому твердив про Епікура,
Про те, що любов зла, а «Пуля – дура!»,
Питав: «А де ж шукати ідеал?»,
І за Платона ми з ним випили бокал,
Він мені каже: «Знаєш, junger Mann!
Ти видно маєш на майбутнє якийсь план,
Я тобі добре раджу – кидайся того діла,
Щось ворожити – то ж комедія невміла»!
Не пам’ятаю, як я це сприйняв,
Я тост за Арістотеля сказав,
А далі Гегель був, а разом з ним і Сартр,
Я щось розказував про Сену і Монмартр
Так ми з ним вдвох до ранку просиділи,
Дискутували, далі співали, хоч не вміли,
А на світанку він підвівся і вклонився,
В ранкових сутінках назавжди розчинився…
|
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|
