По синіх зморшках
Самотнього неба
Скрапує холодний
Осінній піт,
Який розчиняється
В кольоровій прокуреній
Землі, здіймаючи спогади
Літньої пилюки.
Залізний лелека
Не відлітає в ирій,
Він вартує прохолодну
Джерельну вічність,
Яка наповнює
Цеберки прозорими
Радостями дитинства.
Не пам’ятається, коли
В останнє востаннє
Примірялися крила
Ренесансу,
Тож бо без хмелю
Важко поринути
До рубежів розкоші.
Нас облишено в каракулевих
Шкірах пропитих візерункових
Літер, які тепер дріботять
Запізнілими господарями.
Фундамент культури
Зранений будяками
Забутих сподівань.
І тільки на новочасній
Заводській вежі
Моя Капитолівка
Яскрить оптимізмом,
Бо цей потужній Володар
Хмар не дозволить зубожінню
Вигризати статок села
До повного знедолення…
29.09.2006 рік.
