Вуйко на неї
страшно ся гнівали.
Мовляв,
зарозуміла дівка,
вперлася, як остатна ослиця,
iз тим братовим
похороном...
Тре’ для науки іншим
навчити покори
вельможну задрипанку
і всю її родину.
Диви-но, як кривит губу
і позирає з люттю,
невдячна відьма
з отих францюватих
Ламбда... Лабдакидів.
А замкніт-но ту гадюку
у темнім льосі!
Нехай троха посидит
на пісному хлібі,
то скоро позбудеся
отого свойого
рябкового гонору...
Вона ж думала,
що все її життя -
то дупа, бо звелося
до темної нори
у криміналі...
Наречений –
ні те, ні се....
Сестра – покірна вівця,
скаче так, як інші кажут.
Брат був файний хлоп,
та вже по ньому...
Набити б писок
гепаному вуйкови,
тільки ж той
понаставляв всюди
оте своє секюріті.
Може хоч
збунтований нарід
зробит то врешті,
аби помститися
за її суіцид?
З тої злости і розпачу
заплакала,
взяла хустку
та й ся повісила...
То була перша
феміністка.
Добре не пам’ятаю,
але здаєси,
шо галицька.
