Не скиглю, хоч відверто кепсько,
Сотні незвіданих ще мною слів,
Мов докори незнань. Так слизько
На сходах лиш прочитаних рядків,
Що хочеться вхопитись за перила –
Свою ж реальність без великих
Ремарків, Фіджиральдів, Моцартів. Мірила
Досвіду в перегортанні сірих сторінок,
мов дула пістолетів, в мої скроні
Загрожують, нав’язані незграбно душі,
Пітніють і тремтять чужі долоні,
Розходяться, мов шви, старезні межі
Свідомого і підсвідомого за Фройдом.
