Де б ти не був зараз,
почуй, як не чув раніше,
слухай: якщо я - палець
вказівний,
середній,
мізинець,
то ти - на мені відбиток,
який відрізняє мене
від тисяч мільйонів інших
дівчаток, жінок, мазохісток,
поеток,
брехух
чи злочинниць.
А як свій відбиток - та й не покохати?
Тебе не витравиш жодним вогнем,
моєї винятковості доказе;
з таким неповторним тавром - ще б пак,
безпрецедентною важко не стати.
Та варто мені щось зробити не так,
наприклад, підірвати цей світ,
ти, мій зраднику номер один,
ти завжди проти мене свідчиш,
ти мене все на воду чисту,
і так - уже кілька сотень літ,
лише вряди-годи міняються слідчі
чи очевидці змінюють покази.
Судді чомусь переносять суди,
і в Пеклі сваряться,
сваряться з ними.
Адже, якщо я - направду, пальчик,
то, хіба що, пальчик Всевишнього.
А знаєш, чого я ніколи не плачу?
Бо Всевишній плаче очима.
Пальцями, пальцями
він пише вірші.
