**
Бог милосердний і терпеливий,
А тому не поспішає відповідати
Всім підряд
І одразу...
**
Я відправлю свої каравели
За море світу шукати!
Я терпляче чекатиму
Їх звороту назад.
Кохання - в угодах завжди casus bellum*
Химери,
Що прикрашають фасад,
Стежки, зваблюючи у занедбаний сад,
Щоб там заблудився і пропав!
Ангелів побив град,
Поки вони чистились, хтось крила вкрав.
І тепер торгує перами за рогом,
Поетам та пекарям суттєва підмога.
* casus bellum – з латини „привід до війни”
**
Тим, хто п’явся по драбині до неба,
Ніч ллється на голови гарячою смолою!
А так їм і треба!
Нестямним героям!
При їх зачатті їх батькам не було спокою,
То ж і передалось у спадок їм
Нестримність і шал!
Вони не дармо їдять свій хліб
І язик вже тільки одне із жал
Що ми пускаємо вдію щодня!
Ми не бджоли і укус не коштує нам життя.
На жаль...
**
«РЕЙТАРИ»
Ми підняли знамена,
Що вітрам перепона!
Ноги вперли в стремена,
Позривали попони,
Крила в нас на раменах
І ввігнали ми шпори
Здибили коней
І полетіла лава у чвал!
Перелетіла вал
І залізним громом
Зминає ворожі ватаги!
Тріпочуть наші стяги.
Пожертва звитяги -
Наша данина, наш кодрант!*
Наші серця – залізні фляги,
Наша генеалогія – старий фоліант,
В якому ангели підчас
Не можуть розібрати почерк Бога!
Перевернуто гніву сім чаш
І нас кинуто в бій за перемогу!
* код рант- з Святого Письма, теж що і дві лепти –вдовин податок на храм
**
Що межі?
Тільки мережі,
В яких ми мов риба,
Дурна, безпорадна, що свої хиби
визнавати не хоче. Та й так,
Що ладна вкорочувати власну пам’ять! *
Цей виверт, може, й поборює страх,
Але й розум перетворює в пляму.
Відчуття не плекають думки,
Почуттям не зродитись!
Життя безтурботне! Та не любов там – нерест ікри.,
Тож рибалці зайва хитрість
Не потрібна, щоб на вечерю мати кілька рибин.
* виявляється, пам’ять рибин всього секунда чи дві.
**
При тій брамі вовки на сторожі
І вежі похмурі зубцями встромлені в хмари.
Там зірки на тебе ворожать,
Стікають дощі медовим узваром
З дахів з черепиці.
Нічні громовиці
Розкрешують на друзки небесну крицю
І страх проймає тих,
Хто в безсонні чекає.
Наївна Ґерда за звабленим Каєм
Подалась вулицями.
Заплакана, втомлена, одна.
Зі всіх шпарок щурі щуряться:
В передчутті яка вона смачна!
Та ніч застрягла в кам’яних корчах
Будівель старого Львова.
Сіпається безпорадно: боком, задом, сторчма,
Але Cонце-палій вже вийшло на лови
На тих, кого не прогнати словом
І словом не зупинити!
Мудрість є й у сміху, та не завжди вловиш.
Варто Ґерді на ночівлю попроситись
І все скінчиться,
але яким чином?
То вже казкаря примха...
**
Місяць не повертається до нас
Своїм обвугленим боком обличчя,
Яким необачно у свій час
До Сонця встиг притулитись.
Та так, що опісля
Не було й чому гоїтись!
Та встигла народитись
Вовча пісня,
Здатна збентежити зривом своїм
І раніше померлих!
Плач, сум і стогін ангельських вдів,
Чиїх зухвалих наречених безодня пожерла
По битві на небі!
Падаючими ангелами була скрешена Говерла!
Чий ти?
Боже дитя чи чортів небіж?
Попри все тобі дано вибирати.
Бо Він довіряє тобі.
І довіряється. Може, й занадто.
Та не відібрати
Цієї риси в Бога.
**
Всі хмари на небі сьогодні
З мого комина!
Бо з самого ранку пораємось
Коло печі з короваєм!
Замішуємо надії, солимо споминами,
Дбайливо плекаєм!
Над ним наших думок зграї:
Лопочуть крильми, шаленіють, знемагають
Якнайшвидше видзьобати крихти
Розкидані довкола!
Свята Трійця і світу триптих,
І ангели на ґринджолах!
Пісні лунають,
Голос в голос,
Аж соловей та жайвір притихне!
Все завмре, аж поки сама тиша не пчихне
І не розбудить все в життя нове!
**
Води темні і глибокі
Омивають серце.
Течії таємні, мов вроки,
Несуть вири і смерчі.
Майбутнє стає балакучим та відвертим,
Завіса неба рветься навпіл! З самого верху!
Кольчуги, лати, зброя сил небесних
Вже зсипана у степу
Десь за Дніпром! Де роздирають стерво
Розлючені грифони.
І виринає пекло
З проміж нас!
Виноградні соковиті грона,
В них кров чи вино? Вода...
Віра не визнає забобони,
Бо її основа не страх.
Все благородство Бурбонів
На етикетках і в пляшках...
Води темні і глибокі
Струмують крізь нас!
Сонце і Місяць нас обходять боком,
Але й не покидають. Страшніша самота....
Води темні і глибокі...
**
Ангели над Львовом будували хмари!
Мурували. гаптували,
Ліпили малювали,
Пивовари-гончарі!
Пити їм носили журавлині пари,
Щогодини розважали будівничих дзвонарі!
Здіймали ангели вежі чи то піною чи паром,
Такого не дочекались й у Вавилоні!
А нам потрібна драбина, щоб на Стожарах
Змінити лампочки, а то в темряві тонуть
Вулички нашого міста.
З останніх сил тримає вись оборону,
Бо що колись було страшно, тепер смішно.
Ангели над Львовом будували хмари.
Ну, а ми їм трохи помагали, хто як вмів.
Цеглини і розчин підкидали
Паром з своїх димарів!
**
Бути функціонально досконалим як зброя,
І крикливо, зухвало непомітним
Як реклама у метро.
Закон замінити правилами, а життя грою,
Золоті медалі та чорні мітки -
Одне і друге за хоробрість! Кому посмертно - тих Петро
В рай заведе з військовим почтом!
Та на таке нам треба вивернути своє саме нутро,
І відправити рекомендованою поштою
Самим собі, з поміткою «особисто в руки».
Налетять на місто хмари мов чорні круки,
Лопотітимуть крильми,
Шкребтимуть бруком,
Сум і самотність приховають мелодійні звуки,
Ми
Мовчатимемо та прагнутимемо злуки,
Чекатимемо від долі поруки.
Але тоді б кохання не могло бути,
Бо воно диво, не розклад
Потягів на вокзалі у Львові!
Затям собі. Ось як!
**
«ВАВІЛОНСЬКИЙ ПОЛОН»
Жебруючі в пилюці Вавілону,
Жевріючі духом, загнані у вигнання
І рабство власноруч Невидимим Богом,
Ревнивим до своїх ягнят,
Спадкоємці Єгови
Нарешті дійшли того знання,
Що якби Він вирішив їх дати на заклання,
То просто розпорошив би їх у небуття!
Але раз вони у полоні разом – значить це навчання:
„Раз народ мій не чує єднання
У крові, у дусі, то хай кайдани
Це засвідчать переконливо! Бо бути тому бранцем.
Хто не захищає свободу ближнього!”
А раз ти став обранцем,
То не вважай уже себе в раю прописаним!
В тебе лиш спитали ім’я.
І як воно звучатиме – твоя турбота.
Всі полонені – одна сім’я.
І скаже пророк: „Вставай з колін, мій народе!”
**
Щоб сподіватись воскреснути,
Потрібно прожити життя, варте воскресіння.
Не судити, не бути месником,
Бути насінням,
Що проросте і дасть в десятеро плід.
Львів осінній
Оточений тлом жовто-червоних дерев,
Мов лик святого, осяяний німбом.
Святого-воїна, на латах якого лев,
Що кришить скелю!
Гроза драконів, рятівник королев.
З посмішкою сумнувато-веселою.
І згадували небо як свою оселю
Багато з нас чи не кожний.
Але тепер нам потрібні і стіни, і стеля;
І ми лиш прості перехожі,
Не вірячі, що ми – творіння Божі.
**
Я повен мудрості старого віслюка.
Я знаю все. Що таке життя?
Тебе вантажать, доки встоїш на ногах!
А потім трохи послаблюють вантаж,
Зіпнешся знову на ноги
І тебе періщать батогом так, що аж
В очах мутніє ! А вони кажуть: „З Богом!
Пішов!”
Інколи хтось придивиться, як має змогу:
„Що то в тебе? Тату?”
-„Шов!
Зшивали душу. Чорно-біле відображення Бога
В нас. Рубець якраз по обличчю пройшов”.
Щоб, хто бачив, відсахнувся!
Якщо б не втік, то відвернувся!
Бо то не звичний шкіри ніжний шовк!
Ти цього шукав, але так і не позбувся!
Найганебніше, коли вовк
Мусить жити собачим життям!
Я задрімав, тому і замовк,
Я повен мудрості старого віслюка.
І знання мої - глибока криниця:
Мовчи поки мовчиться,
Кричи коли кричиться,
Але не опускай очей. Дивися вперто.
Дивися.
**
М.д.н.13.08.2006р.Р.Х.
Восени, восени сонце над Львовом
Скидає свою стару, осяйну луску...
І розкидає дрібним лушпинням довкола
На листя дерев. Їх тлінь хрустку
Ти можеш відчути у жмені .
Чим зараховані будуть нам наші хліби щоденні?
Мовчки зиркаю в глибину
Самого себе, де самоту,
Прокляту і священну,
Розраджує лиш сповідь Богу.
Вічні прохання про милосердя, не суд.
Ми голі, босі, серцем убогі,
Просимо в інших крил і виплутуємось з власних пут!
Наші очі вологі,
Але думки мов жорсткий жмут
Корабельного начиння,
скинутого в кут.
Наша правда – одна з тих химерних споруд,
В якій часто є не чинним
Час, простір, глузд...
**
Люди не брешуть, але інколи таке утнуть!
Христос казав: „Кесареві-кесареве, Богові-Боже!”
Люди повторюють слово в слово, і ділом тоже:
Христу – Юда, Кесарю - Брут!
Як відвертаються від тебе –бери прут
І гайда по спинам!
Як не хочуть зрозуміти, хай терплять!
Не треба розуму, то буде сила!
Таким чином
Не тільки на Руси правили кагани.
І хто це спинить?
Колись на світанку ти вийдеш на ґанок
І раптом усвідомиш, що від нині
Між людьми і Богом
Саме ти!
І все, що зрозумієш, скажеш, побачиш, вчиниш -
Судитиметься за мірою пророка!
Мірою любові і самоти,
Ношею Мойсея, Божого слуги...
З полону рід вести в землю обітовану
Хоч самому її тільки побачити вготовано.
Підеш? Йди…
**
Є серед нас люди, яким Бог
Їх прохання про милосердя зарахує як гріх.
Їм призначено хоч недовго, короткий строк,
Але завдати на плечі собі
Як Симон Киреней
Хрест самого Христа!
Вони носяться з добром у серці мов Макс Фарадей*
З електроприладдям в кишені свого плаща.
Воно мусить реалізуватись!
От така впертість і не може прощатись!
Хоч, буває, і винагороджується сповна
Комусь, десь, колись...за всіх.
Дивна властивість доба:
Інколи воно є і нічого не значить!
Мов старий напис,
Який всі бачать,
Але прочитати ніхто не може.
Чого гриміти нічними вулицями пустим возом?
* знаменитий англійський фізик знаменитий й тим, що носив в кишені свого плаща чи то електромагнітну котушку, чи що там, аж поки його не „осінило” і він не зробив своє знамените відкриття. По пам’яті з уроків фізики. дякую вчителю фізики О.Безушко.
**
Небо ніколи не порізати на онучі,
І зір всіх не записати ніколи в довідники.
Обриси всі не описати як колись Амеріго Віспуччі,
Недарма існують напівпровідники...
Не всі паралельні лінії сходяться! -
Розумно завважує Евклід.
На небо ніколи не піднятись сходами,
За Ікаром залишився лиш спомин, не слід!
Затупіє меч ката, покришиться лезо.
Стільки крові невинних на ньому!
А нащадки зійдуться в бою навколо тези:
„Чи святою стає та зброя, що до ангельського сонму
Долучила так багато героїв, святих?!”
Правда крові з нас націдила, а душі жмих
Викинуто геть! Розтерто на пил!
Та все одно, вітер нас підіймає
Раз ми не маємо крил!
**
«ЧЕРВЛЕНІ ХОРУГВИ»
Червлені хоругви
З Ликом Спаса Нерукотворного
Це Русь! Свята і Заблудла,
Стопами апостольськими
вздовж Шляху Чорного.
Русь – зерна між жорнами!
На борошно,
На порох, на пил
Розтираються душі і вітрами-штормами
Розпорошуються щосил
На землі безплідні.
Зростемо будяками, стерням, недоречним насліддям...
І звідки те терпіння в Бога
Відсіювати нас від полови?
Його милосердя –за нас залога,
Замовлене слово
За тих, хто коло воріт раю стукатиме в засуви.
відкриє забрала , зніме шоломи і розгорне
Червлені хоругви
З Ликом Спаса Нерукотворного!
Глянь, Господи, Русь розорана
плугами та ралами, не мечами гартованими!
**
Ціна вибору - втрата самого вибору.
Що може бути більше?
Зворотній відлік увімкнено.
Звороту цятка пройдена.
Все, тепер козачком у Вільно!
Але поезія не твориться з того, що доцільне,
Не визнає життя наслідком причин,
Бо Богом воно було створене вільним,
А голодні полюють на рибу, немає їм діла до перлин!
І все сходить з рук!
Все втікає крізь пальці!
Наші підкови тільки на львівський брук!
В їх поєднанні, передзвоном та спалахами
Милуються гості.
Наші дні зібрались на прощу
По святим місцям,
З тим, що їх не розтрощать
Оманливі надії!
Бо ми ж гребемо веслами,
А не кліпаємо віями!
**
Живемо
На безкрайній окраїні Ойкумени...
Живемо
Мов Наполеон на острові Святої Єлени
Імператор. Геній.
Але в розпорядженні лиш
Марнота днів і старий мундир.
І хтось нас стравить миш’яком. Помста чи каприз?
Облиш!
В руках жінок це одноварте! Але мир
Всім і всьому довкола!
Я доїдаю поволі свій дармовий сир
І скоро-скоро
Пастка захлопнеться! І ані чирк..
Живемо,
Читаємо листи від королеви.
Живемо,
Відповідаємо. Вслід кораблеви
Дивимось зажурено,
А то й не стримуємо сліз!
Списані аркуші під зеленими абажурами,
Недокінчені мемуари: не вистачило слів.
**
У відвертості завжди
Є прихований смисл.
Не поспішай, зажди...
Вістрям списа
Шип троянди
Проштрикне пальця і націдить крові
Якраз на твій розчерк на список,
За який ти душу продаш по любові.
Без обману, без брехні.
Скільки в тебе ще сил? На дні...
І чи про дно, чи про день говоритимеш тоді –
Зараз невідомо. Та це і є правда.
Життя складається не тільки з подій,
І воскреслих набагато менше, ніж пропалих...
Тож збережи
Цю магію, слів, імен і чисел!
У відвертості завжди
Є прихований смисл...
