Сонце сходить — ти вимірюєш відстані
рік за роком, за метром метр,
проявляєш схильність до зміни пристаней —
все як завжди, все як тепер.
Згадуєш міста, в котрих була, чіпляючі дати
і ностальгією бавишся,
як бавляться листами із дому солдати,
вирішуєш маленькі жіночі питання, думками давишся
втікаючи із затертих чужими ногами міст,
їдеш, у вікно вглядаючись,
шукаючи прихований кимось зміст.
І доки триватимуть ті дороги, якмими блукаючи
ти ідеш, ідеш день і ніч,
шукаючи у власній кишені свого власного Бога,
шукаючи того, з ким іти пліч-о-пліч —
тобі траплятимуться пороги,
така властивість доріг.
