Зав’яжіть мені очі, я не можу вже більше дивитись!
Бо чим більше дивлюся, тим більше втрачаю себе.
Зав’яжіть мені очі, своїх візій, як пекла, боюся.
Я художник реальності. Трішки невдалий поет.
Ось колаж моїх бачень шматують очима прохожі,
Все одно їм, що рветься від цього зболіла душа.
Я не можу дивитись на світ, що засліп без любові,
І не хочу любові, яка дотепер не сліпа.
Ці полотна на стінах.. Крізь них пробивається світло.
Це душа моя світить в картинах, тому ще живу.
Я є те, що я бачу, а зовсім не те, що я хочу.
Зрячі руки і серце як хрест я у вічність несу.
