Я стільки неба вилила на полотно,
Стільки випила краплин із моря,
Аж завиднілось в далині безмежне дно,
Встелене зеленим присмаком Любові.
Я стільки сонця з’їла край вікна,
Стільки вітру вкрала у байдужжя долі,
Вкинула у очі Твої і свої вуста
Холоду у снігові розбавленим водою.
А хочеться тепла, впиватися Любов’ю
Ніжності у сплескові очей…
Аж до самісінького болю,
Тебе злизувати із піску
Хвилями припливу в бездоганному -
Люблю.
Я стільки неба вишила узором,
Стільки рамок в нитки заплела,
Народила ім’я Твоє своїм Богом.
Жінкою пішла з життя в життя.
Я стільки вже сама…
Кохаюся з Собою.
А хочеться тепла, впиватися Любов’ю
Ніжності у сплескові очей…
Аж до самісінького болю,
Тебе злизувати із піску
Хвилями припливу в бездоганному -
Люблю.
Сьогодні картина неба у сльозах від сонячного проміння, усміхається щиро наче дитина. Курличе птахами з весни, запахом манить ягід із літа, осінь прохає в зими, котра холодом вкрита.
І зовсім нічого, що загублена десь на краю світу актриса живе в ролі вільного Щастя з нитки Надії Віру пряде. Встелить килимом квітками Любові наспівуючи – аби лише поруч з Тобою.
