Келих вина до вуст піднесла,
Один ковток-і все до дна,
А їй лише двадцять два.
Вона мріє поглинути у забуття.
Повторює ці безглузді слова:
Що сильна, що зможе,переживе.
Що більше не заплаче і не закричить.
Що завтра усе з початку почне.
А зараз би їй,ще трішки вина
Підходить до відчиненого вікна,
Чує, хміліє її голова.
Дивиться вниз,
У душі-пустота.
Холодний вітер і келих вина,
Це все, що має ця постать сумна,
У день свого народження.
Вже більше ніж три тижня
Вона,сама не своя.
Відтоді, як коханий пішов із життя.
