Під пісню літнього дощa.
Усе зруйнувала, спалила дотла
Хотіла втекти у обійми ночей,
Щоб більше не бачити людських очей.
Холодний вітер її проводжав
Й одинокий ворон над містом кружляв.
Дороги назад у неї нема,
Вона свій шлях обрала сама.
В обіймах туману сховатись змогла.
Світанок зустріла уже не одна.
Компанію склала їй кава міцна.
Далеко від міста і від очей,
Оплакала всіх загиблих людей.
Її любили,
Вона ж не змогла!
Тому зруйнувала, спалила дотла.
