Учора говорив із Людовіком,
він розповідав свої сни.
Париж, січневий ранок,
певно січневий,
можливо дев’ята.
Площа Людовіка XV,
тільки з іншою назвою,
ешафот.
Я заперечив.
Ні, продовжував він
ешафот і гільйотина,
я бачив.
Люди, котрі самі
піднімаються сходами
не поспішаючи, по черзі,
серед них я...
Я знову заперечив.
Ні, різко обірвав він,
я ясно себе бачив.
Мені, стало шкода Марі.
Потім свист,
моє обличчя в снігу
і я бачу, як
гільйотиновані голови
падають наче стиглі абрикоси.
Стиглі абрикоси і сніг.
Який абсурд.
Так, погодився я,
в Парижі ніколи
не росли абрикоси.
