Хтось колись сказав:
намарне писати про те,
що вже так давно і так багато,
безліч разів було сказано...
Хтось колись сказав:
якщо вмієш мовчати, краще мовчи...
ніж продавати своє золото за безцінь...
Хтось колись сказав:
Ти - Є.
Була.
І Будеш моєю любов´ю,
що пахне вітром і дощем...
Хтось колись сказав:
"це не про нас:
я - не Ромео
і ти - не Джульєтта."
Та чи вірність
вимірюється лише за Шекспіром?
Чи не даси мені краще клофеліну,
щоб заснула,
наче красуня
з легенди про шипшину?
Хтось мені cказав,
що ревнувати -
це означає падати до ніг
безодні залежності...
Чи хіба любити ревно -
це означає вмить ставати Отелло?
Чи ми не бажали лише трохи захисту
від вітру та виру пристрастей?
Ні, не ревнощів -
лише надії,
що не втрачаємо духмяний слід -
слід шипшинових пелюсток,
що падали на терня
і змушували залишати краплі крові на шляху,
куди проходила в чернечій ризі любов?...
Чи не почуємо її відголоски
у грегоріанських хоралах
під зводами неба -
цих прозорих,
і вже запустілих храмів?
