Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2564
Творів: 46608
Рецензій: 90921

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 21, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.226.251.205')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Поезія Поезії

Без назви

© Оксана Куценко, 18-04-2005
***

Ізнову загортаю себе у жовте плаття,
Неначе розумію дрібниці й таємниці.
Коли пірнаю в очі з фрагментами багаття,
Неначе утікаю до втішної в’язниці.

Яка вона велика – земна осіння хмурість.
Вона вбиває легко, висмоктує повільно.
Солоним поцілунком втамовується мудрість
І невимовно шорстко гуляє по колінах.



***
Ти дописала книгу про любов
Своїй любові затуливши очі.
Нехай усе зачаєно-пророче
До синіх снів,
До снігу корогов
Мине між бруду
Між рабинь тепла
А ти своє залишила на сходах
Яких історій ти тоді пила
Терновий стрій і розпашілий подих?
Яка тобі світилася імла,
Ти вигадала все до закаблуків,
До  п’яної весни вечірніх суконь,
До свисту батога,
До блиску скла.
Ти склала пера,
Бо між них була.
Ти оніміла,
Бо співала з ними.
Твоїх бажань завмерлі херувими
Посивіли дотла.


***
Це ми були, що недоговорили
Простих речей, довірливо простих.
Заплакав дощ, а потім, як затих,
Лиш мокрого плюща дрижали жили.

Неначе дві розлучені ріки,
Неначе дві закохані могили,
Усе життя – на відстані руки,
Яка збирає мертві пелюстки
Гарячих слів, тепер закам’янілих.

***

Це щороку однаково: біль і весна,
Їх нечутне зростання за лісом-горою,
Там, де вперше почув,
Там, де вперше впізнав
Ту, котра ще не стала собою.

Ти не те, щоб хотів,
Але не оминув
Цих багатих земель.
Їх богів темноликих.
Ти збирався, як завжди, піти на війну.
Але ліс тебе звіром покликав.

І, здригнувшись на крок твій,
Озвалась вона,
Та, що птахом жила,
Зимувала змією.
Ти ішов на війну,
Але поміж сон-трав
Вона просто ставала твоєю.

Це щоразу однаково: біль і весна.
Ти міста звоював,
Змайорив прапорами.
Але жив уві сні,
Але сном називав,
Дні, відведені гоїти рани.

На якій із долонь
Пролягло це життя,
Перша пестила зброю,
А друга тужила
За горою, за лісом,
За тим, що вогонь,
А не затишок сховано в жилах.

* * *
Ще з півгодини – і засне дитя.
Далекий шлях повернеться навспак.
Єдино час не знає вороття,
Його впізнаєш з голосів собак,

З поштових скриньок, де нема листів,
З провалля, над яким тепер нема
Тієї, що жила серед мостів,
Тієї, за якою пелена.

Але яка лишається луна,
Який при нас невідворотний слід
Коли ми віддаємося до дна,
Коли не переходимо убрід

Дитячості молочний океан,
Дзеркальних таємниць адреналін.
Коли при нас лишається туман,
Який оберігає від оман
Календарів, годинників, хвилин.

***
Так тривога підступає,
Так тривога відпускає.
Так тривога, ніби квітка.
Жар і пахощі пускає.

Ти візьми її з собою
Напої собою квітку.
Буде затишно в морози,
Ніби влітку.




***

Агава на моєму підвіконні
Уперше бачить сніг,
Обличчя сонні.
Уперше чує
Шепіт голосів
Через ранкові перегуки псів.

Цей ранок, ніби сховане пришестя,
Чужого бога скоєне різдво.
І сон, котрого досі не було,
Між нас триває, доки не озвешся

Так само вперше й раннньо, мов вона,
Такою ж непідробною зорею,
І на Різдво між снігом і між нею
Почне ходу притишену весна.



* * *
Зустрічати тебе
білим цвітом вінка,
Хоча ти в павутинні світів –
незворушливий.
Пам’ятається мить,
як тремтіла ріка,
Коли ми з неї вийшли на сушу.
І, мов ноту весни,
пригадаєш на час
Те ясне хвилювання,
що світ сотворило.
І востаннє печаль
вироста поміж нас.
Над престолами зустрічей –
зливи.

* * *
Знайдеш мене,
закохану з зими.
Бездомне щастя
іноді – бездонне.
Повзуть сніги
по вимоклих газонах.
Тепло носи ховає в килими.
Безжурне світло ветхості
і ми,
І ми на ньому -
дві найперші тіні.
У тріпотінні крил,
у мерехтінні
зими.


* * *
Ціную в Тобі не лише ребро.
Ціную в Тобі не лише добро.
Мовчанням строф
тікаю тобі на зустріч.
Цілувати замкнене в замку твоєму тепло,
В замку,
що в ніч бреде,
немов безпритульний.
І неприспаний сніг,
і не снігом розсипаний сон
На поріг,
на межу володінь.
Бог твоєї землі
стане богом моєї плоті.
Богом, що відлетів.


* * *
Проти ночі стаємо темнішими –
Грішна суть і освідчення вовчі.
До очищення ранком,
до сліз,
до цвітіння лілей...
Доки місяць в дуплі
голосіївську білку лоскоче,
Доки стигнуть росою
зорі в серпневих травах –
Нам відома печаль,
що лягає листям зів’ялим
На примерзлі і жадібні плечі
осінніх алей.


* * *
Все ненаписане,
Все недооране болем
Стало Тобою,
Стало уже давно.
Ми відкривали міста –
З чистих аркушів пахло полем.
З вулиць пахло вином.
І перевтіленням снігу
в цвітіння і дощ,
Що на чужих берегах
Нас одвік берегло.
...Все відбуло,
Відіграло осіннім теплом,
Сонцем доріг над чолом.


* * *
Ти приїхав – снігів під стріху.
Сонце тоне у білій зморі.
Золоті дерева горіхів
Прочиняють промінням ніч.
Наша радість – у непокорі
Їй
Та голосу віхол зимових.
Сон розлук відпливає морем
Поминальних медів сторіч.



* * *
Вище людськіх ротів
І безкрилих еротів
Потяг, що мчить зорею
До місяця – лева.
Чи не найбільше щастя –
Все полишати на «потім»
І забуватися сном
На біблійнім древі.
І прокидатися біло–рожевим цвітом,
Травнем,
Що повертає додому зграї
Утікачів
із піднебесного раю
До піднебесного літа.

* * *
Ти далекий,  мов дзвін,
Як далека моя вина,
Як у сіті вікна
Невпіймана тінь лелеки.
Нас розгойдує дивна
І давня, мов світ, весна.
Нас вигоює вічне сумління:
З варяг  у греки.

Ця найдовша з доріг,
Без якої ти вже не бог,
Все бажає тривог
І усе не проща причалів.
Бродить сік підземеллями.
Родиться сивий мох.
І стихають ночами
Нескорених зим пручання.


* * *
Розчулення душі,
мов затишок, – примарні,
Але о цій порі
можливі всі дива.
Ми втретє перейшли
з кав’ярні до кав’ярні,
Щоб зігрівати час,
а той усе спливав.

Ми втретє утекли
від суєти до Львова,
Утретє за життя
запрагнувши тепла.
Хай це лише любов,
по-справжньому чудова,
Хай це лише осіння паркова імла...

Вона сховає все
і довго не розтане.
Триватиме для нас
заради забуття,
Хай це лише печаль,
впокорена туманом
Найвищої із веж.
Хай це лише життя...

* * *
Плаче за мною пустеля...
Я сьогодні без Тебе,
наче
Антонієві печери
без людської ходи.
Ти лишав по собі
місто осіннє й гаряче,
Коли у місто гаряче
сунули холоди.

Ти лишав по собі пісками борги не сплачені,

Тими, що нам не належали,
                               залежані на берегах.
Чи долюбити їх тінню
кличе пустеля й плаче,
Чи відлюбити останніх
в цьому сезоні комах...
Дивно –
за декілька днів
буде усе інакше,
Дивно –
димом пливуть тумани
ізвідусіль,
Дивно так –
те, що пустеля вголос
дико й неправедно плаче,
Те, що Ти десь
і тримаєш
Тихі дощі на вустах...


* * *
Любий (це слово я промовляю пошепки),
Завтра зупиниться серце мого чекання.
Вицвітуть фото. Самоспаляться зошити,
В котрих ідеться про наше перше й останнє.

За ніч я забуду про потяг,  що буде вдосвіта.
За ніч я забуду ім’я своє  нещасливе.
Коханий (проказую тихо і по складах),
Хай нам ховатися ціле життя у зливах,

Хай я розлучниця,
Хай я сміюся слізьми, –
Ночі без місяця ранків не забирають.
Тільки пробач, я з кохання складаю пісню,
Поки тебе чекаю.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.72758197784424 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …