Ледь зойкнула налякана сирена
В мені буденній, у мені простій.
На кухні – хліб і молоко згущене.
У голові – шумить морський прибій.
Я казкою, ой лишенько, я казкою
Хотіла бути. А тепер зима…
Сиджу забута світом. Як поразкою
Ошпарена, притлумлена, одна.
Чому ж я все біжу, нікчемно-навіжена?
Від себе, від книжок, від серпантину днів.
Ще досі не чужа, хоча й не наречена.
Здається, ти достатньо мною відболів.
Дзвенить у горлі тиша. Ледь зойкає сирена
Десь там, попід ребром. Де небо і вода.
Шепоче чари слів. Спішить, як та шалена.
Боїться: не почую.Занадто я земна…
