Ні, не болять давні рани.
Знову хворію снами.
Доньками і синами,
Прадідами, дідами.
Очі мої спрагли,
Вкотре в руках – попіл.
Серце без вод чахле
В душу впліта опір.
Вростають в очі ночі, дні –
Моїх Батуринів вогні.
Мені мій біль катує мить,
Мені болить, що не болить
Моїм братам жага землі.
Імла рождається у злі –
Коли слабкі, коли малі.
То – мого серця люта бранка,
Богом зневажена коханка,
Яку вже сором і згадати…
Та не болить це тобі, брате!
Ні, не болять мої рани.
Очі спекли тумани
Ні, не болять вбиті весни,
Тим, хто вже не воскресне.
Спалахи-ночі сполохали дні.
Моїх Батуринів вічні вогні.
…Серце без вод чахле
В душу впліта опір.
