Ми роз’їжджаємось
з цим містом.
Ми розлучаємось
навік.
Я заберу
його непевність,
сирітство, сірість і даремність
cвоїх дотихчасових спроб.
Цю розтинаючу калюжі
дощів застуджену байдужість,
з дерев осінній гобелен...
У вічний свій
депозитарій
воно візьме мої літа.
Усі застілля і похмілля
збере по крихті, по ковтку.
Візьме у заклад старих друзів,
букет засушений ілюзій...
В фонтан не падає монета.
Ми розлучаємось...
Навік...
