А криниця дощу розвертає уперто спідниці,
Вже затерпло цямриння - так хльостко його перемито,
Спрагло-літня Земля задирає до неба вже лиця
І готова напитись ущент, аж до райської миті.
А рамена криниці впираються вперто у хмари,
Де Веселка сміється, обнявши собою пів-простір,
І виплигує дощ - крапля краплею тихо (не-)марить:
Нині з Неба - вода. На Землі - невідомий пів-острів.
Кучеряві Дерева умиті - земна шевелюра -
Розбалакались лунко у дивну таку непогоду,
Як Земля ожила - віднайшлася дівоча статура,
І у люстро дощу розглядала чарівну ще вроду.
