Можна нічого не значити - ні для кого, ні перед ким,
заховатися за волоссям своїм рідким
і виписувати рядки.
І у кожному ти ховаєш, немов заначку,
думочку-єдиначку:
хай ці люди, які собачаться, і які собачать -
хай вони нічого мені не значать.
Одболи мені по-одному або разом:
хай вони починають завжди усе азом,
хай вони підіймають мертвих і б*ють у груди.
Тут на вулиці - грудень, подивишся - також грудень.
Все, що можна, то це всередині, наче руди.
Мавзолеї або споруди -
як бенкети на попелищі.
Хай вони ніколи не стануть до мене ближчі.
Вбережи мене від погромів і від погрудь:
що приходять у душу, ламають, або беруть.
Що шукають собі пророків і тчуть знамена -
ці знамення, яких ніколи не було в мене,
обертають собі на сиву солону гру.
Я лишаю собі це право: коли умру
замовчати уже навічно.
І якщо хоч би раз ви зумієте чоловічно
вшанувати чужих сконалих -
то і ви замовчіть: ви ніколи мене не знали.
