Ти шукаєш так спрагло
її силует у дзеркалі,
а в думках закидаєш
камінням,
обзиваєш відьмою
і мандрагорою.
Проклинаєш
болотяну твань
її погляду.
Доганяєш привида
уявою хворою...
З власним ліжком
спиш, неначе із жінкою.
Заливаєш щедро біду
і вином,
і горілкою.
Ночами cниться
вона тобі.
А прокинешся –
її катма...
Курву не одну вже
приводив додому,
та все дарма,
бо рятунку від неї
не було
і нема...
Світить дім твій
пусткою і сірою тугою.
Тільки сміх її глузливий
дзвінкою наругою
все ще бродить
у крові твоїй...
