Я не про себе пишу, а про тебе чуєш?
Ти читаєш душу, а в ній свої закони,
Ти дихаєш усмішкою і всюди все римуєш,
Ти ж бо людина, це в інших забобони.
Ти думаєш про своє, хто я така й навіщо,
Чому фарбую простір в оранжевий пісок,
А я лиш вирву душу, якій у тілі тісно,
Тобі не подарую, це рідкісний зразок.
Я не про себе пишу і не про тебе, чуєш?
Ти відпускаєш серце не у свої закони,
Ти мариш лиш усмішкою й чомусь завжди сумуєш,
Ти ж бо людина, й все інше – заборони.
