А коли прийде осінь,
не та, з картинки –
золота, тепла і щедра,
з руками, повними
плодів і любови,
а безталанна вдова у зажурі
й жалобі чорних дерев,
заплакана понурим дощем,
з цвинтарними хризантемами
і саваном сірого неба
замість парасолі,
тоді застогне у димарі,
закрутить вітром дороги,
зашкребе на душі котами.
Тоді я заслоню вікна
і запалю свічки.
Поставлю “Le Quattro Stagioni”
й вип’ю червоного вина.
А ще –
помолюся від серця за того,
хто, сам такий самотній,
так бажав мені самотности,
не знаючи зовсім того,
що осіння самотність –
це я.
Бережи тебе Господи,
коханий, від усілякої
самоти...
