На рамах
вікон
розп’ято
листопад.
Стали смальтами
вистиглі сльози.
Бродить сліпо
істина винна
у череві
катакомб.
Єдина моя
відрада –
схоластика
пізньоосіння,
виходу
з лабіринту
майже трагічний
апломб.
Нелегка
пора
прощання,
дорога покутна
в камінних
хрестах.
Еринія,
помста
прозріння
дошкульна,
де біль
і пустка
в моїх очах...
Пророчо і
так приречено
пам’ять заносить
листям.
Тяжить
печать
на вустах.
Дощ
грабарем
підхмеленим
ховає неспішно
пил давніх
слідів...
У круговерти
крови,
червонім танку
Матісса,
три кроки
вліво –
до смерти.
Три кроки
вправо –
до снів...
