Ангел приліта до нас в садок , і збирає пахучі квіточки.
І лишає пір’ячко своє, на згадку квітам, щоб відчували
Ангела присутність. Квіти подивом дивувались – який
чудовий гарний янгол, які у нього гарні крила,
наче хмаринки білі і пушисті: одне лиш слово все міняло,
одна лиш пісня вітру, одна лиш квітка плакала від щастя,
коли до неї летів цей Ангел. Ангел, небесної краси…
Люблю – люблю, шепотіла ніжно квітка, і плакала від щастя
І дарувала перла Ангелу своєму. І кохання, ніжне Ангел дарував,
і віра втратилась давно, що не буде більше щастя і кохання.
Зима все замела, але Ангел від знайшов свою кохану ніжну
квітку – і забрав її з собою…
Кохані ніжно ніжаться на хмарках, і дарують людям щастя…
Серце б’ється від кохання, то Ангел стрілу випустив кохання…
