«Тремтить листя від подиху вітру.» - так здивовано подумала собі мала!
Оглянувшись в гору, вона побачила сонце, яке сяяло від хорошого настрою.
«Мені так добре, мені так чудово, коли я бачу всюди твоє обличчя!».
«Я знаю, ти далеко, ти зараз мене не чуєш, але читаєш мої думки, ти знаєш як моє серце розривається від болю… чому ти мене не чуєш? Коли ти мені потрібен, ти завжди так далеко. - Не знаю. – Мені хочеться плакати коли ти мене ігноруєш, ти зі мною не розмовляєш, але повір - коли прийшла тяжка година, тебе Господи, поруч немає…
Ні, я не зрікаюсь тебе. Ні, я не докоряю тобі, просто я хочу, що б ти був поруч зі мною, що б я відчувала подих, подих життя і надії.»…
Лежачі на траві, дівчина помирала від тяжкої долі, від тяжкого життя і випрошувала ще хоча б хвилину щастя, тремтячим голосом вітрів, заграла музика життя…
