Перед другою світовою
поховала сина
Відтоді мешкала у Перемишлі
на Смольки
Елегантна і педантична
хоч вже трохи забудькувата
щодня кормила
на балконі голубів
й вирощувала на їх лайні
мушкательки-гіганти
На все несправжнє –
маргарин
ячмінну каву
блондинку з сусідства
і дітей з пробірки
казала “то ерзац”
З нагоди моїх приїздів
вичаровувала
торти-арабески
Ночами розмовляла
з тінню свого небіжчика
про Аргентину і про те
чому не вийшла вдруге
заміж за пана Юзя
У неділі ворохобила
запахом нафталіну
міль у шафі і
ангелів у костелі
Мала кишені повні горіхів
для цвинтарних білок
Сусіди і знайомі
називали її
пані Зося–Кінець-Світу
бо на всі новини
чутки і плітки
завжди відповідала:
“То є кінець світу”
Не піднімаючи голови
я бреду цим оспалим містом
у надії знайти під ногами
хоча б мізерний уламок
того безмежно дорогого
кінця світу
