.. худорлявий хлопчик-горобчик великоокий
Із вічною скрипкою у роздовбаному футлярі,
Із акварелями по-мокрому,
А потім мокрими завіконними краєвидами –
Осінь тоді видалася сльотавою,
І ангели, пролітаючи понад зоною,
Губили сіре качине пір'ячко....
- Куди ж ти полинула, на кого покинула? –
шепотів самими лише вустами засохлими –
:французька падала під ноги сухозліткою
:німецька гайворонням кашляла попід хмарами –
бо з янголами і споминами він мовчав українською...
- Як ти там, – питав у неї дитинної, – дівчинко світлокоса? –
Звівши очі до неба, поклавши руку на серце
Інколи – на своє, інколи – чергової жінки у ліжку.
...вони зазвичай сміялися і відповідали чужою мовою.
...Старий – що здоганяє самого себе,
наче велику рибину –
У вутлому човнику Гемінґвеєвих пристрастей –
- Тікай, рибино, тікай!
Гребе через ніч – до світанку останнього,
До перону осіннього,
До мирного сну солодкої світлокосої дівчинки....
