La boudeuse
(Картина А. Ватто, 1718 р.)
"Без жалю за минулим
і тривоги про майбутнє
ми весело йшли квітучим лугом,
під яким ховалась прірва..."
Граф де Сегюр,
сучасник Ватто
Віоли, тамбурини, клавікорди,
в обіймах меланхолії та снів
світ ілюзорності і анемічних слів...
Розсипте срібло жалобних акордів!
Гавот печальний - мрій опалих плід,
під твій мотив провадять гру манірну
рум'яна лялечка та кавалер невірний...
Де ти, любові істинної слід?
На тлі природи прісний ритуал.
Не піде обертом від нього голова,
заздалегідь відомі вчинки та слова
і штучних пристрастей невиразний фінал.
Театр тіней, де щастя так примарне,
а граціозність щирість заміня...
Невиправний рокайль, буколіка німа
та дві душі, загублені намарне.
Чому ж у цій містичній чорноті
так дивно тане плаття шовк важкий,
крадеться відчай під тремтіння вій,
смерть закрадається у серця темноті...
Віоли, тамбурини й клавікорди,
гряде вона, як грішний світ, стара -
пора прозрінь, всепрощення пора...
Даруйте ж подих радісних акордів!
