На пам'ять осені
Подивись у вікно. Просто небо змінилось.
Вже не сині – змучені очі його,
І ніхто не спитає, про що мрії, що снилось,
І ніхто і не гляне. Небо бýло? Було.
Вже не дивиться легко, не шукає світанок,
І з пелюсток червоних вже не чавить вино,
Воно просто ввіллється у запізнений ранок,
Просто руки зігріє, щоб не впасти на дно.
Воно трішки дитяче, бо чомусь вірить в чудо,
Присмак снігу змішає з моїм терпким полином,
Небо просто своє, бо нікого не судить,
Бо віддало мені не окрилені крила.
