Aqva
Вода благає із газетних шпальт
Змінити час і швидко так не жити,
Її душа прорветься крізь асфальт,
Поранить серце, не до кінця розбите.
Вона пливе, надіється на спрагу,
Що хтось зупиниться над зламаним ковчегом,
Ковтне її зболілими губами,
А потім обережно щоб не розбити келих,
Щоб не розхлюпати хвилинки цього неба,
Воскресить світ, не навчений любити,
І нагадає, як інколи нам треба
Хоч трішки закохатись, щоб далі просто жити.
